Історичні відомості

10 квітня 1590 року польський король Сигізмунд III дарує грамоту князю Вишневецькому, яка закріплювала за ним Посулля. Так під владою Вишневецького опинилася велика територія. Щоб заселити її, Вишневецький дозволяє всім тим, хто заселить ці землі, не платити певний час податків. Одноразово магнат надавав право своїм відданим слугам поселятися на цих землях.

Саме на цей період і відноситься виникнення села Лазірки.

Першим поселенцем був Лазор. Поселенці займалися полюванням, землеробством, скотарством, рибальством, гончарством та іншим ремеслом. Поселенці Лазірок були свідками і учасниками боротьби українського народу проти польських панів (повстання під керівництвом Северина Наливайка, Павлюка, Острянині та інших).

Наприкінці 17 століття на Лубенщину нападали татари під проводом султана Нуреддіна. Вони вчиняли нечувані погроми, знущання. Жителі Лазірок, щоб уникнути знущань і полонів, в ці тяжкі часи ховалися в підземних сховащах, які дають про себе знати і нині.

Під час Північної війни, взимку 1708-1709 року, Лубенщину захопили шведи. Та населення зустріло загарбників вороже і цим сприяло перемозі над шведами під Полтавою.

Тривалий час Лазірки залишалися невеликим, відсталим селом. Згодом село розширялося, кількість населення збільшувалася. Навколишні землі, після польських панів, захопили російські і українські поміщики. В с. Лазірках жили не лише кріпаки, а й так звані козаки-вільні селяни, та кількість їх зменшилася.

Кількість населення і дворів у Лазірках поступово зростає. Згідно карти Лубенщини за 1869 рік в с. Лазірках (без хуторів) було 129 дворів, а в хуторі Димний (так називався населений пункт Димовщина) – було 7 дворів. На цей час с. Лазірки входять до складу Лубенського повіту, на території якого –122045 селян мали в своєму користуванні лише 18,08% малопридатних, віддалених від сіл земель. Така ж картина була і в Лазірках. Селяни протестували, загострювалася класова боротьба на селі, зростало невдоволення.

Після падіння кріпосництва в Росії і на окраїнах швидко розвивається капіталізм, будуються фабрики, заводи, прокладаються залізниці.

Значна частина поміщиків починає вести господарство по-новому, по-капіталістичному. Такі були і в Лазірках. Вони розширюють земельні площі, завозять нові породи тварин, впроваджують нову агротехніку. Інші продають маєтки і виїзджають в міста на службу.

В населених пунктах Павлівщина і Величанщина були побудовані винокурні заводи, створені великі тваринницькі ферми, вирощувалася в великій кількості картопля та інші технічні культури. Сіяли і зернові культури. Прибутки цих поміщиків були великі, а влада їх була всесильна.

Наприкінці 19 початку 20 століття повз Лазірки будується залізниця Київ-Полтава. Землі під дорожню полосу продали з великою вигодою поміщик Боярський та куркуль Миколаєнко.

В 1914 році почалася перша світова війна і багато Лазірківчан було забрано до царської армії.

В селі господарювали куркулі. Жінки і діти, щоб заробити кусок хліба працювали в куркулів та поміщиків. Своє господарство занепадало. Тяжіли податки. Війна принесла нові страждання, горе, злидні. 

Звістку про перемогу революції Лазірківчани спочатку одержали від залізничників. Пізніше в Лазірки прибували і учасники революції. Боротьба за владу Рад розгорнулася і на Україні. На Лубенщині трудящі боролися за землю, за волю, за владу. Керівниками і організаторами народу були більшовики.

19 березня 1918 року німецькі окупанти захопили Лазірки. Радянська влада була повалена. Відновилися старі порядки. Вороги революційної влади почали розправи та грабежі. Більшовики готували народ до розгрому окупантів. Під ударами загонів Червоної Армії та партизан німецькі окупанти в листопаді 1918 року втікали.

У липні-серпні 1919 року Лубенщину захопили Деніківці. Білогвардійські банди в Лазірках встановили жорстокий режим. Над селянами була вчинена розправа за виступ проти поміщиків. Їх били різками, шомполами.

В грудні 1919 року Радянська влада в с. Лазірках була відновлена остаточно. В роки революції і громадянської війни населення Лазірок ішло за більшовиками. Революція, ленінські декрети про мир і землю, ідеї партії запалили серця людей до боротьби за нове життя. В селі відбувалися сходки де, затамувавши подих, люди слухали палкі промови комуністів-більшовиків з ревкому і вирішували важливі політичні та громадські завдання. Селяни-бідняки і батраки згуртовувалися навколо місцевих активістів.

В 1929-1930 роках в Лазірках почалася колективізація. Селяни-бідняки і середняки об’єднувалися в колгоспи. В лазірках і населених пунктах сільської Ради було створено 9 колгоспів («Новий шлях», «Прапор комунізму», «ім. Димитрова», «ім. Орловського» та інші). 

В кінці 1935 року був створений Лазірківський район. Село Лазірки стало районним центром. Першим секретарем РКВКП(б) був Топчій Костянтин Тимофійович, секретарем райкому комсомолу – Хохлов. Утворення району мало велике значення для дальшого росту економічного і культурного рівня Лазірок та навколишніх населених пунктів. В Лазірках будувалися великі будинки для установ і трудящих, побудований чудовий клуб у центрі села, раймаг, столову, посаджено багато дерев, закладено фруктовий сад і зелений парк. Село розширювалося, колгоспи міцніли. Почала працювали Лазірківська середня школа (директор Андрущенко), а у Величках – семирічна школа. Збільшувалася кількість радянської інтелігенції. Закінчувалося будівництво двоповерхової школи. МТС одержувала нову техніку. На 1940 рік в МТС було вже до 80 тракторів та автомашин, багато іншої техніки. Колгоспне виробництво стало більш механізованим, на широких полях зростав колгоспний урожай. Ширився рух «п’ятисотениць». Збільшувалося поголів’я тваринництва.

22 червня 1941 року мирна праця радянських людей була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини. Почалася Велика вітчизняна війна. Багато лазірківчан було мобілізовано в армію, інші пішли добровольно. Ті, що залишилися, всіма силами допомагали любимій армії відбити ворога. Та озвіріли гітлеровці наступали. Радянські воїни в тяжких умовах вели бої і відступали, залишаючи тимчасово рідні міста і села. Підприємства, колгоспи, МТС, люди евакуйовувалися на схід. Але це не всім удалося здійснити. Випещені, гонористі і шалені фашисти 18 вересня 1941 року захопили село Лазірки. Почалися тяжкі, нестерпні дні тимчпсової окупації. Вороги накинулися на радянських людей і їх багатство. Клуб, школа були перетворені в казарми. Колгоспне добро розграбовано. Нечуваний урожай потрапив до рук ворога. Комуністів, комсомольців і активістів, що не встигли евакуюватися, німецьке гестапо мордувало, розстрілювало, вішало. Багато загинуло радянських людей в Лазірках. Офіцер радянської армії, житель с. Лазірки Гордієнко М.Г., що був поранений в боях недалеко від села, був захоплений німцями в полон. Кати знущалися над офіцером, допитували його. Але мужній воїн не сказан ні слова. Озвіріли фашисти пораненого і закатованого патріота розстріляли. Таких звірств у Лазірках було багато. Після мордувань багато людей напівживими кидали в колодязі. Грабуючи село, фашисти силою гнали в Німеччину наших односельців.

18 вересня 1943 року довгожданий день настав: Червона Армія визволила село. Зі сльозами радості зустрічали лазірківчани своїх дорогих визволителів. Фашисти, втікаючи, знищували все, що встигали, колгоспи, МТС були розорені. Клуб, раймаг, школи, ферми і багато хат було спалено. Зникли і підлі зрадники. Але кару за свій злочин вони не минули. З перших днів визволення в Лазірках було відновлено Радянську владу. Люди з нечуваною енергією взялися за відновлення колгоспів, МТС, шкіл та інших установ і організацій. Лазірківчани допомагали Радянській Армії кувати перемогу над ворогами. Майже всі чоловіки пішли на фронт, в армію, дівчата йшли в госпіталі. Залишалися лише по броні спеціалісти. Жінки і діти замінили своїх чоловіків, братів, батьків і невтомно  працювали. Буквально за декілька днів було відновлено роботу колгоспів і МТС. Люди збирали реманент та іншу техніку по частинах, які були сховані від ворога. В МТС була відновлена майстерня і старі робітники негайно приступили до ремонту військової техніки і відправляли її на фронт. За своєчасне і якісне виконання замовлень МТС одержувала від фронтовиків подяку.

Восени 1950 року було проведено укрупнення колгоспу. Тепер в Лазірківській сільській Раді створено один великий колгосп імені Димитрова.

В 1958 році було реорганізовано МТС, яка на цей час мала велику кількість сільськогосподарської техніки. Колгосп імені Димитрова при допомозі держави також закупив нову техніку.

На 1963 рік він уже мав 20 тракторів, 16 комбайнів різних марок, 10 тракторних причепів та багато іншої сільськогосподарської техніки, іншого реманенту. 

Колгосп став великим багатогалузевим соціалістичним господарством. Він має 3978 га землі, з якої більше трьох тисяч – орної. Придбання техніки, впровадження нової агротехніки і витіснення травопільної системи давали переконливі результати. 

Колись невеликий населений пункт Лазірки перетворилося у велике радянське село, де знаходиться близько 600 дворів з населення 1564 чоловіки (станом на 01.01.1963 року). Всього дворів по сільській Раді – 1308, а жителів – 3666 осіб. Героїчна праця невпізнанним зробила село. Виросли цілі нові вулиці, створилися підприємства по переробці сільськогосподарської продукції, харчокомбінат, масло пункт, пекарня, сушильно-калібрувальний завод...

Село Лазірки Лубенського району знаходиться у північно-західній частині області за 166 км від Києва та 187 км від Полтави. Понад селом протяглася залізнична лінія Київ-Харків. Через село протікає маленька річка (колись багатоводна) Сліпорід. Навколо села розкинулися насені пункти: Довжик, Новоселівка, Павлівщина, Велички, Филонівщина, Димовщина, Ламахівщина.

За 15 км від Лазірок знаходиться знаменита Гінцівська стоянка первісних мисливців.

Цю історичну довідку (скорочений варіант) в 1963 році підготував учитель історії Лазірківської середньої школи Грінченко Андрій Максимович (орфографія автора збережена). Написана вона на основі архівних матеріалів, документів, інших матеріалів, зібраних талановитим педагогом, якого ще й досі пам’ятають лазірківці старшого покоління. До речі, цей Педагог від Бога за обставинами що склалися останні роки провів далеко від Лазірок, але будучи справжнім патріотом сам заповів, щоб його поховали саме в Лазірках. Це побажання Андрія Максимовича рідні виконали...

Логін: *

Пароль: *